Больной мальчишка умирал,
Уж голос был его чуть слышен,
А он всё время повторял:
«Ты подними меня повыше!»
Отец его на руки взял
Поднял по лестнице до крыши,
Но сын отца всё умолял:
«Ты подними меня повыше!»
На колокольне с сыном встал,
Где даль и высь покоем дышит,
Но снова мальчик прошептал:
«Ты подними меня повыше!»
Слеза отцу глаза печёт,
Сыновий голос тише, тише:
«Ты подними меня ещё,
Ещё...ещё... отец повыше!»
Земная жизнь сейчас не в счет,
Хоть жизни дух ещё не вышел:
И с перывами....» Ещё!...
Ещё!...Ещё!... Ещё!... По..вы..ше!...
«Ты подними»... закрив глаза:
«Меня повыше... хоть немного!»....
Тогда Отец Небесный взял
Его из рук отца земного.
****************************
Страницы дней Господь листал,
Где ветерок цветы колышет,
С крестом, надгробный камень стал,
На камне надпись. «Поднят вывше.»
С Божьей помощью прихожанин
Свято-Владимирского храма
Николай Токарь
Сюжет позаимствован из книги
Для православных священников
«Каждый день подарок Божий»
Николай Токарь,
Сидней. Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.
Служил в армии на Камчатке.
Не имею, не состоял, не привлекался.
Разменял восьмой десяток. В браке состою уже 41 год
Имею дочь и троих внуков.
Живу в Сиднее с 1997г e-mail автора:Niko1938@gmail.com
Прочитано 3027 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
